 |
|
|||||
|
|
Чем апельсин отличается от тюльпана: мнения украинских политологов Киевский «Центр досліджень політичних цінностей» учинил очередной опрос местных политологов на предмет: В чем состоит отличие «оранжевой» революции в Украине и «тюльпанной» революцией в Киргизии? Политологи нашли время и сумели ответить на этот непростой вопрос: Кость БОНДАРЕНКО, (директор Інституту національних стратегій): „Насамперед, я не бачу революції в Киргизстані. Я бачу два момента: перше – це бунт проти влади, а з другого боку – це події, в основі яких лежить протистояння двох кланів (північного і південного). В Україні немає такої чітко сформованої кланової системи, в Україні це не був бунт проти конкретної влади, це була дійсно революція своїми рушійними силами з усіма ознаками революційного процесу. І говорити про те, що в Киргизстані відбулася повноцінна революція я б не став”. Олесь ДОНІЙ, (голова Центру досліджень політичних цінностей): „У аналітиків тепер є спокуса будь-якій жорсткій зміні влади на пострадянському просторі приторочувати колір. Спільне, на всьому просторі СНГ, що вилізло останнім часом - це неадекватність тамтешніх керівних еліт новим світовим викликам. Правлячі еліти СНД генетично були продовженням компартійної номенклатури СРСР. Часи цієї номенклатури відходять. Там, де режими були не слабшими, а, як це не дивно звучатиме, більш демократичними – там вони і першими саморуйнуються. Тож впав саме режим Кучми, а не більш авторитарний режим Лукашенка поруч, а в Азії - більш демократичний режим Акаєва, а не авторитарніші режими Карімова чи того ж Ніязова поруч. Окреме питання, чи не почала цим процесом користатися вже Росія, діючи за принципом: „Якщо революцію не можна зупинити, то її слід очолити”. Може саме тому був так легко випущений з тюрми опальний силовик Кулов? Принаймні, умовно, антиакаєвські сили, щось надто швидко засвідчують свої проросійські симпатії. Зрештою, чому ми повинні порівнювати події в Киргизстані лише з Україною та Грузією? Але ж були ще зміни влади в Азербайджані та Грузії, коли на зміну умовно прозахідних Єльчібея та Гамсахурдіа приходили умовно більш проросійські Алієв і Шеварднадзе. Зараз на зміну Акаєву приходить нестійкий конгломерат сил, до яких входять: 1) роз’єднані і малопопулярні опозиційні угруповування, 2) регіональні угруповування (а точніше, південні, де ще досить потужним є узбецький етнічний фактор), 3) значна частина акаєвської номенклатури. І об’єднуючим чинником такого нестійкого союзу може виявитися саме Росія”. Вадим КАРАСЬОВ, (директор Інституту глобальних стратегій): „По-перше, за формою в Україні була все ж таки революція мирна, я сказав би, повторюючи слова Президента, елегантна. В Киргизії вона була менш елегантною і більш радикальною, що виразилось і в погромах, і в мародерстві, особливо в ніч з п’ятниці на суботу. По-друге, в Україні менше відчувався етнічний та регіональний фактор. Хоча передвиборча кампанія носила регіональний профіль, мала регіональні проекції, проте, це була боротьба не стільки регіонів і регіональних кандидатів, скільки конфлікт між старою владою і новим суспільством. Все інше було доповнюючим моментом. В Україні етнічний фактор „помаранчевої” революції взагалі не був виражений, а якщо й спостерігався, то мав епізодично-фоновий характер. По-третє, в Україні, попри те, що події мали мирний характер, внутрішньо вони були значно більш революційними: у сенсі зміни влади, зміни політичного режиму, і зміни як внутрішнього, так і геополітичного курсу. В Киргизстані, не зважаючи на те, що там дійсно відбувається революція, я б не сказав, що вона закінчилася. Тому що ми спостерігаємо перехоплення влади з боку еліт, які демонструють лінії наступництва з попередньою акаєвською владою, і які орієнтуються скоріше на Росію. Те що Бакієв, колишній прем’єр-міністр, фактично стає сьогодні Президентом, і те що він мав телефонну розмову з Путіним, а також те, що Акаєв наразі в Москві і, очевидно, йому кремлівське керівництво наполегливо порекомендувало не втручатися у подальший розвиток подій у Киргизії, свідчить про те, що в геополітичному сенсі це все ж таки не революція, а просто зміна влади і зміна політичних еліт, на відміну від України, де революція призвела до суттєвого коректування зовнішньополітичного курсу”. Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, (директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології): „Я взагалі дуже мало спільного бачу в цих двох процесах. Якщо говорити про спільне, то, я думаю, що можна говорити лише про те, що лідери, які значною мірою уособлюють пострадянську епоху, пішли. Якщо у нас можна говорити, що це вже нове покоління, певною мірою, прийшло до влади, то, хто прийде до влади в Киргизії, ми не знаємо. Зрозуміло лише одне, що Акаєв пішов і Кучма пішов. Це єдине, що споріднене у нас з ними. Натомість, абсолютну більшість речей жодним чином не можна порівнювати, оскільки в нас дуже складний процес підготовки до участі різних суб’єктів. Можливо й можна сказати про те, що певну роль у нас відігравали силові структури, які відмовили в довірі керівництву України. І, відповідно, й там, схоже на те, що чинник силових структур був визначальним, тобто зрада Акаєва силовиками була визначальною. Якщо для України певним ресурсом перемоги був приклад Сербії та Грузії, то, я думаю, що для Киргизії певною мірою була прикладом революція в Україні. Тобто, владу можна усунути неправовим шляхом. Це можливо. І це давало певний поштовх. Так було в Україні і, можливо, може бути в Туркменістані. Решта речей, як мені видається, відмінні. В Киргизії за останні роки правління Акаєва південні еліти були усунуті від влади і нарощувалось невдоволення саме тому, що усталена система чергування при владі перших осіб від півночі і півдня була поставлена під сумнів. І це було таким могутнім ресурсом такої слабкості владної конфігурації Акаєва. Нічого подібного в Україні не було”. Володимир МАЛЕНКОВИЧ, (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень): „В Украине не было никакой революции, поэтому я здесь ничего такого не вижу, ведь пришли к власти люди, которые стояли до этого. А что касается революции в Киргизии, то пока судить сложно. Думаю, что режим Киргизии действительно изжил себя, и его надо было менять. Но формы выступлений, конечно, оставляют желать лучшего. Это сопровождалось насилием и ничего подобного в Украине, слава Богу, не было. И не столько в связи со сдержанностью «оранжевых», сколько в связи со сдержанностью тех власть имущих, которые потеряли власть, не прибегнув к насилию. Вот, скажем, можно сравнить Акаева и Кучму в том плане, что и тот, и другой не пошли на насилие. В этом есть параллель. Есть еще один момент, кто за всем этим стоит? Я, честно говоря, не верю, что одномоментно в Грузии, в Украине, в Киргизстане вдруг возникла всенародная потребность в демократии. Так, на мой взгляд, не бывает. Поэтому, я полагаю, что в значительной мере здесь, на ряду с тем, что были внутренние процессы требующие изменений, действовали внешние силы, а конкретно Америка”. Володимир ФЕСЕНКО, (голова правління Центру прикладних політичних досліджень „Пента”): „Є багато відмінностей. Українська „помаранчева” революція була насправді „оксамитовою” за формою, і за змістом – демократична, і її провідними рушійними силами були в першу чергу новий середній клас, малий і середній бізнес. В Киргизії ситуація значною мірою відрізняється. Революція не була „оксамитовою”. Поки що важко говорити про те, чи буде політична і суспільна ситуація в Киргизії стабільною. Якщо в Україні вихід з політичної кризи значною мірою був знайдений на грунті компромісу, то події в Киргизії розвивалися і досі розвиваються за конфліктним сценарієм. Щодо рушійних сил, то в Киргизії однією з них була фактично молодь. Але молодь декласована і маргіналізована, яка немає стабільних, чітко визначених політичних поглядів. Це фактично маргінальні соціальні верстви. І те, що сталося в Бішкеку, це наслідок. Дуже важливим чинником є те, що в Україні був єдиний визнаний лідер опозиції – В. Ющенко. В Киргизії такого лідера немає. Можна говорити, що щось нагадує грузинську модель. Зараз складається певний тріумвірат, але знов-таки за цим тріумвіратом ми не бачимо достатньої політично-партійної структуризації, що було і в Грузії, і в Україні. В Киргизії партійна система поки що не склалася, і за партійною боротьбою як фасадом йде боротьба родових та етнічних кланів”.
|
|
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|