 |
|
|||||
|
|
«ХЛОПЦІ З БАНДЕРШТАТУ» Андрій Мохник: «До зрадників треба застосовувати найжорсткіші заходи»
На фоне «свободовских» пассионариев Андрея Ильенко и Юрия Михальчишина спокойно-улыбчивый Андрей Мохник смотрится представителем другого поколения. Бюрократическим «сухарем» его, конечно, не назовешь, однако, сам факт того, что на заседания рабочей группы по организации работы новой Рады партия вместе с будущим вице-спикером Кошулинским отрядила именно 40-летнего Мохника, говорит о многом. Далеко не всех во фракции «Свобода» можно назвать переговорщиками, умеющими вести жесткий, но конструктивный диалог с профессиональными циниками вроде Симоненко или Клюева. Мохника – можно, в его поведении чувствуется и выдержка, и умение не отпускать оппонента в той сдержанно-ироничной манере, которая так бесит людей, привыкших брать собеседника нахрапом. Мы беседуем с замом Олега Тягнибока в офисе «Свободы» на улице Саксаганского. На часах – четыре часа дня 11 декабря. Еще не началось скандальное первое заседание Верховной Рады; еще не вытолканы из зала «тушки» Табаловы, не распилен забор у Верховной Рады, не выбиты зубы у несчастного прапорщика на входе в здание парламента… - Нещодавнє засідання робочої групи Ви залишали пішки. А що, у пана немає своєї автівки? - У мене немає. - Але ж хоч буде? Бо хлопці з Партії регіонів піднімуть на сміх: у заступника голови фракції – і немає машини… - Для моєї діяльності у Києві авто як таке практично не було потрібне. - А якби була потреба? - Можна знайти серед партійців. Партія може дозволити собі забезпечити мене автомобілем для виконання партійних завдань. Коли ми з Ігорем Мірошниченком об’їхали з виборчими зустрічами практично всі області східніше Збруча, то машиною забезпечувала партія. І нас це задовольняло. - Я питаю ще й тому, що у соціальних мережах серед ваших прихильників була ціла дискусія з приводу того, чи повинні представники партії «Свободи», які начебто відстоюють все українське, їздити саме на українських авто? - Не серед прихильників. Насправді цю дискусію запустив журналіст Сергій Лещенко, пересмикнувши положення «Програми захисту українців». Відповідно, якщо він говорив про «український автомобіль», то мав би назвати, на яких саме українських автомобілях потрібно їздити? Якщо таких немає… - …то доведеться їздити на тому, що є? - На тому, що є. І ще: коли, наприклад, в Інтернеті обговорювалась тема, на якому автомобілі їздить голова ВО «Свобода», то ми чітко відповіли, що це машина, яку він має в своєму користуванні за рішенням Політвиконкому. Це авто нашого партійця, яке гарантує голові ВО «Свобода» безпеку пересування. Він дуже багато їздить Україною, а на дорозі усяке може бути, тому безпека стоїть на першому місці. Питання місткості й комфорту – на другому місці, бо голова партії, пересуваючись від області до області, возить з собою цілий гардероб, купу літератури... Він у тій машині, по суті, живе. Наприклад, відпочиває у той час, коли водій його везе. Тому це саме такий автомобіль. Питання, знову ж, у доцільності. - Більшість людей, які за вас голосували, дивляться на вас як на партію, яка повинна принести до Верховної Ради певні стандарти чистоти. А серед наявних стандартів є, наприклад, такий: якщо парламентська фракція хоче мати якийсь зиск з певної домовленості, але при цьому розуміє, що, повністю голосуючи за брудне питання, вона залазить по вуха у лайно, – тоді депутати цієї фракції голосують «50 на 50» – і кажуть, що це – «внутрішньо-фракційна демократія». Скажіть, будь ласка, із більшості питань фракція ВО «Свобода» буде голосувати «всі як один»? - Саме так. До цього часу в усіх місцевих радах, де представлені свободівці, ми так і робили. Більше того, треба починати з персонального голосування, на чому ми наполягаємо. І «Свобода» наголошувала, що це має робити не тільки Партія регіонів, яка надзвичайно відзначилась у Раді VI скликання своїми «піаністами» і «диригентом» Чечетовим, але це маємо робити і ми. Зрозуміло, що корумпована політична сила не може відстоювати принципові позиції, а тому посилається на «внутрішньо-фракційну демократію». Гадаю, після подібних голосувань для багатьох стане очевидно, які політичні сили у парламенті вже корумповані. Ми можемо подивитися, як, наприклад, реагують комуністи – вони не можуть сказати, чи вони за Азарова, чи проти, бо вони ще не визначились з «ціною питання»... «Свобода» чітко заявила: ми не просто не підтримаємо цю кандидатуру, а будемо голосувати проти. Це наша принципова позиція. - А взагалі-то, чи можлива ситуація по якомусь питанню, за якої депутати фракції «Свобода» будуть голосувати по-різному? - Ні. Я недаремно почав з того, що є досвід місцевих рад. А він є таким, що фактів подібних голосувань «Свободи» – немає. Ми також усвідомлюємо, що одностайне голосування простіше пояснювати, аніж цей різнобій. Тому ми не будемо допускати у себе в фракції голосування «по-різному». Ми зацікавлені, аби позиція «Свободи» для виборців, для української громади була однозначна, чітка і зрозуміла. - Просто ви нова політична сила у Верховній Раді, і тому цікаво дивитися, як ви будете себе поводити у ситуаціях, де чимало ваших попередників-моралізаторів зламалися-зкурвилися. До речі, де у вас будуть знаходитися депутатські картки? Кожна – у свого власника? Чи будете їх збирати і віддавати комусь одному? - (З подивом) Ми виступаємо за персональне голосування. Яке тоді збирання карток?! - А якщо так станеться, що хтось із ваших депутатів проголосує не так, як вирішила фракція, як ви будете реагувати? Це буде попередження, чи виключення? - Кожен зі свободівців знає, що подібне порушення внутрішніх правил «Свободи», правил взаємодії з фракцією буде тягнути за собою найжорсткіше покарання. Ми не можемо сказати зараз, що це буде. Але така людина перестане для нас існувати, бо вона переступила через свої обов’язки, вона підставила усю політичну силу, вона посіяла сумнів серед значної частини виборців, вона зрадила. А до зрадників треба застосовувати найжорсткіші заходи. - Які саме? Виключення з політичної сили? Ой, яка трагедія! Ви ж розумієте, що якщо людина на це піде, то в неї будуть певні аргументи, в першу чергу фінансові. Ця людина заздалегідь буде розуміти що її виключать з фракції. І все? Більше немає ніяких методів? - Я не можу це зараз озвучувати, але якщо Ви поцікавитеся, подібні (хоч і рідкісні) непорозуміння серед депутатів місцевих рад мали наслідком виключення з партії та фракції, суспільну обструкцію, зрештою, ми в них просто забирали мандат. - Послухайте, це вже цікаво. Забирали мандати яким чином? - Це не дуже цікаво (сміється). Головне, що воно ефективно. - То розкажіть, бо ця технологія усіх дуже цікавить. Яким чином можна забрати мандат у діючого народного депутата? - Якщо, не дай Бог, це трапиться, ми тоді і про методи розкажемо. Формування партійного списку «Свободи» і кандидатів у мажоритарні округи відбувалося за принципом твердості політичної позиції. Наша політична сила заснована 1991 року. У керівництві є багато членів-засновників партії, решта мають дуже багатий 10–15-річний досвід партійної діяльності, насамперед вуличної політики. Наші народні депутати мають мінімум 4–5 років партійного стажу, пройшли оте горнило місцевої представницької влади, мали депутатський мандат і витримали і спокуси, і тиск. - Тобто за вашими партійними стандартами ці люди перевірені. - Перевірені, безперечно. Під час формування майбутньої фракції, яке відбувалося на з’їзді, коли ми висували кандидатів, питання надійності стояло на першому місці. Крім цього, і фахові якості, і те, як кожен проявляє себе в актуальному політичному житті – наприклад, очолює обласну чи міську організацію, є керівником фракції в місцевій раді. Оці три складові лягли в основу того, як ми формували виборчий список. Але це не повний перелік критеріїв. Зокрема, там є питання про стягнення і заохочення, які отримували члени партії; чи розглядав партійний суд справу, пов’язану з тим чи тим членом партії; довідка служби безпеки «Свободи»… - А можна трішки про службу безпеки «Свободи»? - Це компетенція голови партії. - Але ж ваша партія пройшла до Верховної Ради, тому ваші виборці повинні знати. А хто очолює цю службу безпеки? - Керівник партійного суду (за даними «Обкома», це – 10-й номер партійного списку «Свободи» Ігор Янків). Відповідно, служба безпеки є у безпосередньому віданні голови партії. - Питання, яке, можна не сумніватися, дуже хвилює ваш електорат, і не тільки: чи можете гарантувати, що ніхто з існуючою фракції «Свободи» не стане «тушкою»? - (Пауза) Ми цього прагнемо. Можуть бути різні ситуації, але те, що «Свобода» сформована з людей, які випробувані, дає гарантію, що вони не будуть жертвувати своєю репутацією, авторитетом, який заробляли впродовж 10–20 років політичної боротьби у надзвичайно важких умовах, не будуть зраджувати своїх рідних, які були репресовані, закатовані, знищені московсько-большевицькою владою. Вони не будуть зраджувати своїх побратимів, з якими тривалий час стояли пліч-о-пліч – і проти «Беркута», і в інших серйозних ситуаціях. Вони просто не зможуть цього зробити. Насправді, якщо ми повертаємося до питання перевіреності, то мають значення чинники, які перебувають в іншій площині, ніж питання підкупу, страху чи чогось такого. Бо втратити оце – свободівське – коло спілкування страшніше, ніж втратити бізнес. І жодні гроші це не компенсують. Ми недаремно один одного називаємо побратимами, тому це по суті – як зрада в родині, яка тягне за собою дуже серйозні наслідки. - Ну, навряд чи треба все стригти під одну гребінку. Одна справа, якщо людина зробить хибний крок заради грошей, тоді все зрозуміло. Але ж ви знаєте, як працює влада, коли вербує людей. Там і батіг, і пряник. Чи зможе ВО «Свобода» захистити людей, до яких будуть намагатися застосовувати такі методи? - У нас є 37 народних депутатів, у нас є фракції в місцевих радах, голови обласних рад. І ми, розуміючи, що буде тиск, стоятимемо всі як один. І будемо захищати людей. Настанова така: якщо складно, якщо є проблеми – про це потрібно говорити у колі побратимів. Бо, не дай Бог, якщо хтось промовчить, а потім скаже «я не зміг» – тоді це його вина. Проте якщо він звернеться по допомогу, то це – наша спільна відповідальність. Не хочеться говорити гаслами, але «один за всіх і всі за одного» – це принцип, за яким ми діємо. У «Свободі», на відміну від інших політичних проектів, діє не бізнесовий, а світоглядний підхід. А немає більшого примусу до чогось, ніж світогляд. Тому що він – усередині людини, і чи вона того хоче, чи не хоче, але вона мусить це робити, бо це йде зсередини, з єства. - У кожній фракції є люди, які відповідають за економічний блок, є красномовні спікери, є депутати, які відповідають за якусь бюрократичну роботу. І виглядає так, що дещо слабкіший за інші блоки у ВО Свободи – економічний блок. Тому, до речі, ви і запросили до партійних структур Олександра Бондаря (екс-керівник Фонду Держмайна, у парламенті шостого скликання – нардеп фракції «НУ-НС»), який розбирається в цьому. А з обраної фракції «Свободи» хтось буде презентувати економічний блок у Верховній Раді? - За 21 рік діяльності в «Свободі» склалася така ситуація, що, в принципі, кожен із керівників пройшов випробування на різних партійних посадах. На останньому етері в Андрія Куликова на «Свободі слова» був Руслан Кошулинський, заступник голови партії, заступник голови фракції, керівник штабу впродовж усіх виборчих кампаній «Свободи» з 2006 року. Тобто по суті, людина, яка здійснює організаційну та бюрократичну роботу. Але якщо Ви подивитеся той етер, то побачите, що він має достатній рівень володіння словом, аби представляти позицію нашої політичної сили. Достатній, аби на тлі наших партнерів, опонентів чи навіть ворогів виступати достойно. У «Свободи», напевно, найбільша лава речників: Тягнибок, Фаріон, Іллєнко, Михальчишин, Мірошниченко, Бенюк, Кошулинський, Сех, троє голів обласних рад – Панькевич, Кайда, Сич. Та практично всі члени фракції. Це тому, що вони не лише володіють необхідними знаннями, але й пройшли не одну виборчу кампанію. На відміну від інших політичних сил, ми не «надута через телевізійну трубку» партія; скажімо, кожен провів тільки під час останньої політичної кампанії десятки, а то і сотні зустрічей з виборцями. Щодо питання економічного блоку, гадаю, є певний стереотип: «раз це українські націоналісти, то вони, звісно, займаються питаннями української мови, культури, ну, можливо, ще кількома темами гуманітарного блоку. А питання соціальні чи економічні їм абсолютно не цікаві». Це, звичайно, не так. Ми є соціальними націоналістами. Адже, якщо ми будемо піднімати тільки національне питання – наша діяльність виродиться в таку собі «націонал-демократію», яка на сьогодні зазнала повного фіаско і навіть не представлена в парламенті. Вважаю, що економічна програма «Свободи» є серед усіх політичних сил найкращою: вона комплексна, вона системна. Без реалізації одних положень неможлива реалізація решти. Між ними існує органічний взаємозв’язок. Тому коли час від часу пробують витягати якийсь один пункт програми і критикувати, то це обумовлено або незнанням предмета, або бажанням виставити «Свободу» в негативному світлі. - Ближче до конкретних особистостей, будь ласка. - Щодо Олександра Бондаря і тих, хто сьогодні приходить до «Свободи». Олександр Бондар прийшов, коли передвиборча кампанія вже тривала, він прийшов без умови «я – вам, ви – мені», тобто «ви мене ставите в список – а я вам щось роблю». Він ознайомився з нашою Програмою і сказав, що в багатьох аспектах її поділяє. Як законотворець і фахівець, що має досвід у питаннях приватизації він готовий запропонувати якісні законопроекти, що відповідають постулатам нашої Програми. Наприклад, ліквідація приватних монополій – це один з пунктів нашої «Програми захисту українців». Це питання дуже гостро стоїть в Україні, де, по суті, цілі галузі є монополізованими; монополії диктують ціни і, відповідно, ростуть тарифи. З іншого боку, вони перешкоджають розвитку цих галузей, бо монополія – це відсутність конкуренції, що призводить до того, що галузь умирає сама по собі. Також питання добровільно-примусового повернення в Україну капіталів з-за кордону: з офшорів, з Кіпру. Олександр Бондар показав, яким чином юридично забезпечити виконання нашої Програми. І ми тут сходимося: він – фахівець на своєму місці, але при цьому поділяє нашу ідеологію, політичні погляди. - Питання, без якого не може зараз обійтися жодне інтерв’ю з представником «Свободи» – це «єврейське питання». До речі, чи є євреї у фракції ВО «Свобода»? - Немає. - Ми знаємо вашу точку зору: мовляв, багато років слово «жид» вживалось в українській мові абсолютно без якихось образливих моментів. Але ж ви розумієте, що Україна велика, і, наприклад, на її Сході живуть люди, які вважають це слово образливим. Так в них побудовані мовна і етична системи координат. Тому питання до вас: чи етично з вашого боку говорити слово «жид» публічно, на екрані телевізора, в Верховній Раді. Чи є для цього якесь серйозне підґрунтя? - Ваше питання – на ціле інтерв’ю (сміється). Знаєте, уперше ця тема виникла після допису Ігоря Мірошниченка у Фейсбуці… - Ця тема вперше виникла після сумнозвісної промови Тягнибока на Івано-Франківщині у 2004-у. Так, ми цікавилися у Олега Ярославовича, він казав, що у висвітленні тієї промови ЗМІ багато перекрутили. Але суттєва підозра все рівно залишилася… - Давайте по-іншому поставимо питання: чи є «антисемітизмом» вживання питомого для української мови слова «жид»? Яке, до речі, викорінювали не просто тому, що воно комусь не подобається, викорінювали через кримінальне законодавство (через вживання цього слова від московсько-большевицької влади можна було отримати тюремний термін, а на початках совєцької влади – кулю в потилицю). - Багато людей вам скаже, що саме так, вживання слова «жид» - то є антисемітизм. - Тоді відкриваємо словники і дивимося, що «антисемітизм» – це розпалювання ворожнечі до представників жидівської національності, це заклики до певних дій, спрямованих на те, щоб обмежити їх у правах і так далі. Вживання слова «жид» відповідає якимось чином цьому визначенню? Ні. Я недаремно говорив про Ігоря Мірошниченка – він з Лебедина Сумської області (зовсім не Захід України), я сам – з Вінниччини. І для нас нормальним є вживання цього слова. Це питання мовного середовища, не Сходу і Заходу України. Більшість тих, хто засуджує, коментує це питання з позиції своєї російськомовності. Бо в їхньому розумінні як російськомовних, тих, хто мислить по-російськи – це є образа. У нашому розумінні як людей україномовних, які мислять по-українськи, – це не є образою. Це назва, яка вживалася в нашій мові весь час, відома з перших писемних джерел. І знов-таки, скажіть: а чому з цього питання немає претензій до поляків? Що змінюється, що такого «чарівного» відбувається на кордоні України і Польщі, коли потяг його перетинає і отут – на українському боці – не можна говорити «жид», а тут – на польському – можна? І не лише можна, але й без нього не обійтися, бо іншого немає. Чому ніхто не репетує з приводу того, що в Освенцимі – одному зі знакових місць Голокосту – в тих фільмах, де показано концтабір, постійно звучать польською мовою слова «жиди», «жидівські»? Але ж ніхто не каже, що це антисемітизм! Якщо слідувати цій логіці, то найбільше на нас мають ображатися німці, бо ми націю, яка дала світові багато філософів, називаємо «німими». Адже етимологія слова «німець», власне, саме така. Але ж очевидно, що справа не в намаганні образити їх такою назвою – питання в тому, що для наших предків вони були «німі», бо говорили не нашою, а своєю мовою. Колись наші пращури перетиналися з їхніми, звідси, напевно, і виникла така назва. І вона лишилася в спадок – тепер ми цілу країну називаємо «Німеччина»… Найгірше те, що насправді практика вживання слова «жид» витягується ледь не як «квінтесенція» нашої «Програми захисту українців». Якщо почитаєте Програму, то побачите, що це питання взагалі не стоїть. Насправді це питання культури мовлення. - Але ж є типовий приклад Америки, де є термін «афроамериканець». Так, він жахливо політкоректний, він є образою гарному смаку, - але ж вони зробили все, щоб залишили весь негатив, який пов'язаний зі словом «negro». Що заважає вам відмовитися від вживання цього слова, зробивши це поступом для людей, які вважають неприйнятним чути це слово. Все ж таки сотні тисяч людей, які відчувають для себе це слово образливим. Врахувати їх точку зору – це міг би бути досить великий бонус для «Свободи»... - Але ж в Америці не відмовились від слова «jew», хоча в англійській мові є слово «hebrew», так? Етимологія слів – ідентична, але проповідники «толерантності», «мультикультуралізму» до американців претензій не мають. Вони хочуть нав’язати свої поняття про усталені для нас як для нації речі. Хочуть пошити нас у дурні. Наприклад, напівосвічена істота Валід Арфуш, який розказує, що слово «негр» перекладається як «раб». Але ж «негр» у перекладі – це всього лише «чорний», і антропологія визначає, що є негроїдна раса. Чи, може, за вказівкою Арфуша перепишемо підручники і скажемо, що негрів немає? Коли сьогодні різні грантоїди стверджують, що казати «азіат» – це образа, то у мене питання: а чому ніхто не ображається, коли ми говоримо «європеєць»? Щодо відмови від слова «жид». Дивіться, ось був Жидівський пробоєвий курінь Української Галицької Армії. Саме так він називався, і практично всі його бійці загинули за незалежність України. Це з одного боку. І були большевицькі комісари-євреї з іншого. Так ось, Жидівський пробоєвий курінь УГА – це наші, це українські герої, а євреї-комісари – це прийшлі, які насаджували тут совєцьку владу, яка знищила понад 20 мільйонів українців. - Це все – ваші ідеологічні крайнощі, суцільна агітка, чорно-білий світ. Між тим посередині є люди, сотні тисяч людей, які вважають себе євреями, не жидами, і яких слово «жиди» ображає. Ці люди вам нічого поганого не зробили, і ці слова їх ображують. Якщо ці люди, які бажають Україні добра, прийдуть до вас і скажуть: «Андрію, ти можеш мене не називати жидом, це мене дуже ображує», - що Ви їм можете відповісти? - А потім вони прийдуть і скажуть, що їх, наприклад, ображають твори Шевченка, що їх ображає те, що було написано в нашій літературі до приходу большевиків в Україну. А потім – «давайте ми позамінюємо, давайте перепишемо вашу класику»! Насправді тут питання в тому, що є певні закони мови. Згадайте, прийшли большевики і вилучили з нашого алфавіту літеру «ґ». За вживання літери «ґ» на людину вішали наличку «українського буржуазного націоналіста», а сама людина могла наразитися на серйозні проблеми. 70 років терору, і що – допомогло? Літера повернулася, бо мова – це живий організм, не можна так із нею вчиняти. Мова може навіть мститися тому, хто її зневажає. Яскравий приклад – Азіров (чи то пак Азаров), який настільки зневажає українську, що оця жива мовна стихія з нього зробила всеукраїнське посміховисько. Проблема в тому, що дискусія щодо вживання слова «жид» ведеться в ультимативному тоні. Цілій нації одразу ставлять ультиматум – «вживання цього слова свідчить про генетичний антисемітизм української нації». Так от, якщо ми починаємо з цих позицій, то далі рухатися неможливо. Тим більше, що є багато жидів, наших сучасників, які вважають, що саме слово «жид» і треба вживати на означення їхньої етнічної належності. Я був знайомий з покійним професором Мартеном Давидовичем Феллером, який казав: «Так, я – жид». Знову ж таки, жиди – це ті, що жили поруч із нами, ті, яких українці, ризикуючи своїм життям, переховували від німців під час Голокосту, на захист яких виступав Андрей Шептицький, яких переховував його брат, якого визнали праведником народів світу. А «євреї» були у нашій свідомості пришлими зі Сходу, які принесли нам на багнетах «совєцьку власть». Вони сюди прийшли – і поставили нам ультиматум. І не тільки щодо мови… - Тобто коли на мітингах «Свободи» я чую словосполучення «москальсько-жидівські окупанти», то чи повинен я розуміти, що це - саме про тих євреїв, які викликають відразу? - Насправді образою може бути лише означення, наприклад «брудний», «недолугий» тощо, яке приліплюють до етнічної назви. Тоді можна говорити, що присутня ксенофобія. А щодо етнічного означення, то чому це повинно когось ображати? Наприклад, коли говорять про італійську, сицилійську мафію, чому це має ображати? Це означення національної приналежності, в першу чергу, керівництва тих мафіозних структур. - Існує така точна зору (і багато людей її поділяють), що зараз така курйозна виходить Рада, у якій ролі будуть розподілені таким чином: вас стравлюють з комуністами, ви будете один одному м’яти чуби, а тим часом Партія регіонів буде здобувати імідж поміркованих державників і робити великі гроші – що, власне, вона завжди і робила. Що ви можете зробити, щоб цей сценарій не спрацював? - Почнемо з того, що найбільшою загрозою для сьогоднішньої України є Партія регіонів. І саме їм ми будемо опонувати, перешкоджати чинити антиукраїнські дії. Навіщо звертати увагу на сателіта, на прислужника, яким є Компартія? Звісно, якщо їх як «легких лучників» буде виставляти поперед себе Партія регіонів, нам треба буде пройти їхні лави. Але ж ви розумієте, насправді ми є системними опонентами отій окупаційній адміністрації, яка трансформувалась ще з владної верхівки УССР через певне вкраплення націонал-демократів, через залучення відвертих бандитів. Вона сформувалася в олігархічний клас, який орієнтується на Москву. Ми в першу чергу протиставляємо себе цьому класу. Якщо навіть вести мову про останні кричущі факти – події навколо підписання угоди про будівництво LNG-терміналу – то Калінін, який очолює СБУ і який має тверду прив’язку до Москви, має нести персональну відповідальність за цю аферу. Служба безпеки не відстежила ситуацію, і має бути службове розслідування – чи не діяв Калінін в інтересах іншої, наприклад, російської держави. Коли на найвищих посадах у державній владі перебувають такі особи – це є загроза національній безпеці України. Цьому ми будемо протидіяти. Насправді «Свобода» прагне показати іншу якість політики. Ми як народні депутати маємо показати іншу якість представницької роботи – як представники українського народу, обрані до Верховної Ради, аби захищати інтереси українського народу на найвищому рівні. Іншу якість законотворчої роботи і взагалі іншу якість політики. Бо сьогодні для влади політика стала лише вдалим бізнесом. - Ви знаєте про те, що певна частина людей проголосувала за «Свободу» саме для того, щоб вони, просто кажучи, дали в морду Партії регіонів. Людям набридло дивитися на Чечетова, вони хотять, щоб йому просто фізично дали в морду. Ви готові до того, що увесь час в цій Верховній Раді все буде зводитися до фізичних конфліктів? Ви готові ставати фізичним бар’єром для Партії регіонів на шляху до неподобств, які вона планує робити? - Насправді до цього часу в нас у політиці було постійне фізичне протистояння. Ми готові до цього – двадцять років вуличної політики гартували нас. Можу сказати, що в нашій теперішній депутатській фракції переважна більшість – це ті люди, які стояли в першій лаві проти «Беркута» під Українським домом під час протестів проти українофобського мовного закону. Можете подивитися відео, фото, можете побачити Кошулинського, Міщенка, Тягнибоків Олега і Андрія та решту. Тому до протистояння ми готові. Більше того, я гадаю, що в даній ситуації треба ставити питання, чи готова Партія регіонів до постійного протистояння… - Ви готові до того, що це все буде зводитися до таких конфліктів? - Ми – готові. - А як Ви вважаєте особисто, чи багато буде ситуацій, де Партія регіонів не буде йти на поступки, і Ви не підете на поступки теж? - Я думаю, після першої ситуації їх суттєво поменшає. - Це погроза? - Ні. Пригадуєте, у совєцькому фільмі «Бєлоє солнце пустині» Абдулла казав «стар стал, ленів…», натякаючи на небажання діяти? Позиція кожної політичної сили визначається мотивацією. Ми йдемо, аби довести, що може бути інша якість політики. І в нас мотив сильніший, аніж у них. - Тобто ви молоді політичні вовки, а вони старі, корумповані і дряхлі? Ви саме так вважаєте? - Ви зовсім уже жалюгідно їх описали… Це надто хвалькувато, мовляв, ми прийдемо – і все. Вважаю, що у них сили є, але вони повинні усвідомити: попускати їм у питаннях національних інтересів українців, національної гідності ми не будемо. - Зараз багато хто навіть серед ваших союзників каже про те, що технологи Партії регіонів штучно виводять країну до ситуації, коли на президентських виборах-2015 у фіналі зійдуться два претенденти – Янукович проти Тягнибока. За такого розкладу, 60% українців, наприклад, проголосують за Януковича (ще й завдяки тому, що будуть мобілізовані весь електорат Партії регіонів, комуністів, які проголосують проти «бандерівців»). І саме заради цього Олега Тягнибока вестимуть у другий тур. Що Ви думаєте з цього приводу? Чи не стає Олег Тягнибок «троянським конем» для української опозиції? - Почнемо з того, що вперше ця теза прозвучала після 2010 року, коли ще «Свобода» не була у парламенті. Цю тезу мусолили в тому числі на ток-шоу. І деякі соціологи, які забули, що вони соціологи і почали говорити як політологи, озвучували цю тезу. А потім вона одразу зникла… - Чому? - Буквально за кілька місяців до парламентських виборів вона зникла і з’явилася знову після оголошення результатів. Тоді це була технологія протидії потраплянню «Свободи» в парламент. Коли озвучують, що «Тягнибока планують на другий тур виборів», то, відповідно, показують, що ніби Тягнибок працює з Партією регіонів, а це значить – «якщо ви опозиційно налаштована розумна людина, то ви не будете голосувати за Тягнибока». Тобто, завдання – підірвати електоральну базу. Але оскільки це було не перед президентською кампанією, то це було намагання підриву довіри на парламентські вибори. А потім, за пару місяців перед виборами, цю тезу зняли. Бо насправді у виборчому контексті вона почала працювати не проти Тягнибока, а на нього. Бо якщо Тягнибока нібито Партія регіонів очікує у другому турі, то це значить, що Тягнибок має шанси провести «Свободу» до парламенту. А це працює проти міфу про «непрохідність» «Свободи» до Верховної Ради. - Але ж зараз цю тему обговорюють знову, отже, вона, мабуть, знаходить відгук у суспільстві… - Зараз знову запускається ця теза, і для підсилення наводиться приклад Симоненка з Кучмою у другому турі 1999 року. При цьому зовсім не зважають на те, як вони себе позиціонували на тих виборах. Кучма себе позиціонував як «державника», тобто «захисника інтересів держави». А Симоненко йшов як проросійський кандидат, який виступає за відновлення Совєцького Союзу. І переміг Кучма. Переміг тому, що державницькі настрої в українському суспільстві вже тоді домінували. Тоді ця технологія для Кучми була виправдана. Якщо ж ми зараз подивимося на пару Тягнибок – Янукович, то в ній державником є Тягнибок. Так, можливо, він не всім подобається. А що, Кучма всім подобався? Тягнибок стоїть на захисті інтересів держави і, відповідно, нації. А Янукович є представником «русскава міра», особою, яка штовхає Україну в Митний союз і т.п. Якщо ж взяти до уваги, що зараз державницькі настрої домінують куди виразніше, ніж за часів Кучми 1999 року, то чому має виграти Янукович, а не Тягнибок? І взагалі, може, ми по-іншому подивимося на цю ситуацію? Нагадаю, що опозиційні сили – «Батьківщина», «Свобода» і «УДАР» – набрали більше, ніж Партія регіонів і комуністи. Тобто це – співвідношення політичних настроїв. Більше того, всю цю виборчу кампанію «Свобода» і «Батьківщина» пройшли пліч-о-пліч, тобто у свідомості виборця «Батьківщини» «Свобода» не становить загрози. Так, можливо, комусь не подобається, але очевидно, що виборці «Батьківщини» саме «Свободу» бачать союзниками проти Януковича і Симоненка. Якщо ми подивимося, наприклад, на Київ, то виграш Іллєнка чи виграш Левченка забезпечували голоси не тільки людей, які голосували за «Свободу», але і тих, які голосували за «Батьківщину» в тому числі. Зазначу, що це – яблуко чвар, яке підкидають опозиції, щоби ми почали один одного підозрювати, сваритися і розбурхувати це середовище. Моя думка така: будь-який об`єднаний кандидат від опозиційних сил має всі шанси перемогти Януковича. Якщо той, звісно, вийде у другий тур, а не повторить результат Ющенка...
|
|
Зам главы фракции «Свобода» - о технологии наказания «тушек», отличии «євреїв» от «жидів», физических конфликтах с «регионалами», а также о том, как победить Януковича на выборах-2015.
|
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку 
|
|